Впродовж усього фільму відчувається те, як дитячий світ руйнується тривогою та цим страшним словом «війна»

Ірино, незабаром Світ побачить Ваш дебютний фестивальний короткометражний фільм про війну в Україні з символічною назвою «Віра». Розкажіть історію його створення. Познайомте наших читачів зі своєю «невипадковою» командою.
«Віра» – це історія про те, що війна забрала в наших дітей та, можливо, в кожного з нас. Історія про втрачене дитинство. Увесь фільм ми бачимо очима дівчинки Віри, в якої завтра – 24 лютого – день народження, на який вона дуже чекає. Впродовж усього фільму відчувається те, як дитячий світ руйнується тривогою та цим страшним словом «війна». Як питання, що на них не можуть відповісти батьки, перетворюються на жахи.
«Віра» – фільм не тільки про війну, я б навіть сказала, що Віра – це фільм не про війну. Це фільм про життя, про дорослішання, про конфлікт між батьками та дітьми, про любов, про надії та мрії.
Єлизавета Зайшла, молода талановита акторка, яка, я вірю, згодом вразить своїм талантом нас усіх, зіграла у фільмі роль Віри. До речі, для Єлизавети це був дебютний фільм, як і для мене. Тому ми обидві дуже хвилювались і постійно заспокоювали одна одну. Світлана Гордієнко та Юрій Фелипенко стали кіношними батьками нашої Віри – і, вірите чи ні, але навіть ми дивувалися: як вони всі схожі одне на одного, вони справді виглядають як справжня родина. Я дуже вдячна їм за те, що за такий короткий проміжок часу вони змогли принести у «Віру» – життя, любов, звичайні побутові дрібнички, зробивши цей фільм таким справжнім, аж навіть мені, яка знає сценарій, боляче дивитися їхню історію. У нас було аж три дебютантки: я, Ліза та Анастасія Шостак, яка стала нашим лінійним продюсером і прекрасно впоралася зі своєю роллю. Я дуже люблю ідейних людей, і, як показує практика, іноді жага творити, вміння слухати та відчувати – важливіші за досвід.
«Віра» по пазликах зібрана всією командою, всі були дуже ідейні та натхненні. Тимофій Аврамчук, кінооператор, повірив в історію та став не тільки оператором, а й моїм сопродюсером. Катерина Холоденко перетворила ідею на сценірій, і все почало ставати реальнішим. Я вдячна всій команді, правда. Якщо буду розказувати про кожного – місяця не вистачить, але кожен, хто був з нами протягом чотирьох місяців підготовки та під час самих зйомок, – невід’ємна частинка цієї історії. Особлива була сцена у бомбосховищі: коли дівчата закінчували свої репліки й камера зупинялася, я чула, як наші актори масових сцен – плачуть.