З першого дня повномасштабного вторгнення Валерія не вагаючись почала активно допомагати громадянам та ще більше роз-вивати підтримку соціально вразливихкатегорій населення.

Валеріє, чому Ви вирішили пов’язати своє життя з педагогікою?

Мене все життя оточували діти. Меніпощастило легко знаходити спільну мовуз ними. Проте, якщо бути відвертою, я неодразу усвідомила, що саме педагогіка тапсихологія є моїм покликанням і справою,яку я зможу полюбити всім серцем. Адже вбудь-якій професії, на мою думку, важливалюбов – як до самої професії, так і до людей,з якими доводиться співпрацювати.

Ви маєте декілька вищих освіт з різнихспеціальностей, за якими працюєте. Нинічимало людей кажуть, що для роботи вдеяких сферах достатньо пройти певніфахові курси чи практику. Чи знадобилисяВам на практиці отримані знання з кожної спеціальності?

Свою першу вищу освіту я здобула вНаціональному університеті «Києво-Мо-гилянська академія», Школі соціальноїроботи ім. проф. В. Полтавця. Ще у 2000-хроках соціально важливі для суспільствапредмети нам викладали американськіта ізраїльські фахівці. Ми працювали зфондом «Відродження», з декількома між-народними фондами та з громадськимиорганізаціями, яких було дуже мало. Ужетоді активно закладався фундамент, щодозволив сучасній соціальній мережі вУкраїні бути розвиненою на високомурівні. Знання, що ви отримуєте у виші,мають обов’язково бути закріплені от-риманням досвіду на практиці. Зокрематепер ми маємо потребу більше у фаховихспеціалістах з соціальної роботи. Особистомені знадобилися знання, які я отрималав кожному з вищих навчальних закладів.Друга моя освіта – юридична. Її я отрималав Національній академії Внутрішніх справУкраїни, після чого працювала у ВГІРФОГУМВС України в Черкаській області. Ниніж я викладаю в Черкаському національномууніверситеті ім. Б. Хмельницького. Моїстуденти – це майбутні державні службовціу сфері соціальної політики, управлінці со-ціальних проєктів, засновники громадськихорганізацій, благодійних фондів, гуманітар-них хабів і волонтери. Завдяки сучасномупідходу до навчання вже з першого курсу мипоступово впроваджуємо студентам практи-ку. Упевнена, що серед них будуть гідні своєїкраїни лідери. Лідери, які вміють налашту-вати соціальну комунікацію та забезпечитисоціальну підтримку вразливим категоріямнаселення. Тому мої студенти матимутьзмогу правильно застосувати отримані підчас навчання знання на практиці.

Валеріє, Ви особливу увагу приділяєтепсихологічному здоров’ю дітей. Зокремастали ініціаторкою створення в укриттяхміста ігрових зон для дітей, щоб якось їхвідволікати від війни та залишити хоча бчастину дитинства. Як мінімізувати стресі не припустити появи психологічнихтравм у дітей в умовах війни?

Я як мама дуже хвилююся за всіх дітей. І якжінка розумію кожну маму. На час початкуповномасштабної війни у мене з’явилосязапитання «Що робити з діточками?».Адже всі вони нудились в укриттях, а ма-люки спали на руках у матусь. Це виснаж-ливо. Оскільки мій бізнес – це приватнийдитячий садок, я одразу сформувала начотири освітньо-ігрові зони в укриттяхмеблі, творчий і дидактичний матеріал,щоб дошкільнята відволікалися під часповітряних тривог. Для малюків у дваукриття надала дитячі ліжка з матрацамита постіллю.Ще більш важливе питання – психоло-гічний стан дітей. Постійні повітряні три-воги, переховування в укриттях, нервованапруга, новини, обговорення в родинахподій, що спричинені війною, – занадтовеликий тиск на дитячу психіку, яка недо кінця сформована. З дітьми потрібноговорити та все пояснювати.Причому робити це максимально спо-кійно та надавати дозовано інформацію,відповідно до віку дитини. Тобто мипояснюємо все, що відбувається в країні,тими словами та фразами, які дитинарозуміє.Навесні минулого року я шукала іннова-ційні методи психологічної підтримкидітей під час війни та вивчала досвідтих країн, які пережили катастрофи абовійни. Так і довідалась про Хібукі-те-рапію – процес, під час якого психологразом з дитиною завдяки спеціальнорозробленій методиці поступово вхо-дить у терапію та допомагає дитинівпоратися з травмами, що з’явилисячерез війну. Незамінний супровідник –м’який песик Хібукі з сумними очима,що створений для обіймів.

Ви – засновниця дитячого садка «Sova kid’sspace». Чи працював садочок у перші місяцівійни та як зараз функціонує Ваша справа?

У березні 2022 року ми не працювали.Фокус своєї уваги я спрямувала на власнуродину, облаштування бомбосховищ іналагодження логістики гуманітарної допомоги, зокрема першої гуманітарки з Австрії. Це були ліки першої необхідності,товари для військових та дітей. Одразу за-безпечено було пологові будинки, шелтеридля переселенців і міську лікарню (хірур-гічне відділення та відділення інтенсивноїтерапії), військовим – аптечки та матеріалидля перев’язок.Паралельно я думала про відновленнябізнесу та його функціонування в умовах повномасштабної війни в Україні. Уже з1 квітня відновив роботу мій дитячий садок«Sova kid’s space». Оскільки весь персоналзалишався в Черкасах, ми зробили рестарту повному складі. Клієнтів майже не було,тож бізнес почала, як кажуть, з нуля. Меншеніж через півроку, у вересні, відкрила щедва освітніх заклади в Черкасах: приватнусімейну школу «Sova» та дитячий центррозвитку «Sova».Нині мій заклад єдиний у Черкасах,який прийнято в Асоціацію дитячихцентрів України. А також як приватнийзаклад він бере участь у пілотному проєкті