Дарина Онищенко: «Я ніби створюю власноруч казковий світ»
Олена Романюк: «Стан не змінюється від думок – він змінюється через новий досвід»
30 Квітня, 2026
Катерина Мішеніна: «Натхнення – в житті»
30 Квітня, 2026
Дарина Онищенко – художниця, яка перетворює ідеї на персонажів, а ескізи – на цілі світи. Нині вона – character designer в анімаційній студії у США, а шлях у професію починався для неї з самостійного навчання, пошуку себе і великої віри у власну справу
Найбільше мене запалює, коли клієнт щиро задоволений роботою і сприймає мене як чарівницю, а не художницю
Розкажіть про себе. Як Ви прийшли у сферу 2D-ілюстрації?
Мене звати Дарина Онищенко, я 2D-художниця. Зараз я працюю в студії анімації в США на позиції Character Designer. Моя робота як художниці в анімаційній індустрії полягає в тому, що я розробляю дизайни персонажів та локацій для 2D- та 3D-мультфільмів.
Ще з дитинства я розуміла, що хочу бути або палеонтологом, або художницею. Як ви розумієте, я зробила ставку на те, що більш актуальне. Але довго вагалася, куди саме рухатись. Графічний дизайн, книжкова ілюстрація, тату?
Оскільки я ніколи не ходила в художню школу чи на більш серйозні курси, то коли прийшов час вступати в університет, я зрозуміла, що не потраплю в жоден – через творчий конкурс. Тому вирішила вступити в Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури на артменеджмент. І це була моя така ставка на те, що я буду серед інших художників вивчати історію мистецтва, колористику, композицію в теорії, але не на практиці.
Згодом, на першому ж курсі, почалась моя ера нескінченного навчання малюванню і я пішла в Projector вивчати «Основи цифрової графіки для ігрової індустрії». Саме там я навчилася користуватись Photoshop, графічним планшетом, зробила своє перше портфоліо.
Після бакалаврату я просто одного вечора сіла й почала гуглити всі анімаційні студії в Києві та розсилати резюме – з надією, що комусь сподобаються мої роботи. Так і сталось. Мене взяли в Karandash Animation Studio на анімаційний 3D-серіал для дітей. Мені дійсно пощастило потрапити на класний проєкт одразу без анімаційного досвіду, але довелося багато що вивчити вже в процесі. Я розпитувала у колег детально: що і як працює, вивчила, як користуватись Adobe Illustrator, уже в процесі почала розбиратись, як підлаштовуватись у задану стилістику проєкту. З того моменту я й залишилась в анімаційній індустрії.
Чи важлива академічна база в малюванні для роботи в анімації?
Мені здається, в 99 випадках зі 100 люди, котрі не мають академічної бази, відповідають, що вона дуже потрібна. А люди, які мали і художню школу, і вступали на художника у виш, відповідають, що «ви нічого не втратили».
Напевно, це такий собі «синдром самозванця». Ми, художники, які не проходили в ранньому віці цю «школу життя», завжди почуваємось ніби недостойними чи «недохудожниками». Але головне – зрозуміти, яких знань тобі об’єктивно бракує, і надолужити їх уже в більш дорослому віці. З мого досвіду – якщо у вас не було академічної бази, це не критично. Найголовніше – це мати бажання навчатись і практикуватися зараз. Усі основи, такі як композиція, колір, світло, перспектива, анатомія, – вони так само працюють і в цифровій графіці. Це потрібно розуміти і знати, як використовувати в роботі, але яким чином ти набудеш ці знання – не так важливо.
З якими найбільшими труднощами Ви стикаєтесь у своїй роботі? І що у роботі Вас запалює найбільше?
Як і в будь-якій професії, тут є свої мінуси, і питання тільки в тому, чи ти готовий з ними змиритись. Люди, для яких у цій професії плюсів більше, ніж мінусів, залишаються тут і надалі.
Найбільша складність – це нестабільність. В анімації художників зазвичай набирають на певний проєкт, який може тривати від кількох місяців до року. А потім ти знову шукаєш нову роботу, новий проєкт. Тому ти постійно в тонусі: оновлюєш портфоліо, шукаєш нові можливості, тримаєш контакти. Можна часто побачити, як на LinkedIn художники ще за кілька місяців до закінчення поточного проєкту викладають пост «Шукаю новий проєкт для роботи з вересня/січня. Відкритий для пропозицій».
Найбільше мене запалює, по-перше, коли клієнт щиро задоволений роботою і сприймає мене як чарівницю, а не художницю, а по-друге – коли бачу, як мої локації чи персонажі потрапляють у фінальний продукт. Я пам’ятаю свій перший захват, коли на проєкті я створювала дизайн умовного самокату, який 3D-художники повинні були за моїм дизайном змоделювати в програмі. І я бачу, як мій малюнок «оживає», цей самокат тепер можна покрутити, розглянути з усіх боків, ним персонажі користуються в мультфільмі. Це дуже сильне відчуття, ніби ти створюєш власноруч казковий світ.
Найголовніше – це мати бажання навчатись і практикуватися зараз
Якби Ви могли створити персонажа, котрий би уособлював Вас, яким би він був?
Якщо чесно, мені здається, що в кожного свого персонажа я вкладаю частинку себе. Хоч би яким детальним був опис персонажа, я все одно його історію, його характер пропускаю через себе і вкладаю в дизайн якусь частину свого характеру, своє бачення цього персонажа. Тому якби я створювала персонажа, котрий би уособлював мене, то це міг би цілком бути і якийсь монстр з паралельного всесвіту (щупальця замість ніг, на голові антена), і абсолютно звичайний соромʼязливий підліток, що ходить у середню школу і мріє стати космонавтом.
