Що для тебе трек «ЯКЩО Я ВПАДУ»?

Це на альбомі один з найвразливіших треків. Він про страх зникнути – не лише фізично, а як голос, особистість, слід. Про те, чи хтось почує твій крик, якщо ти впадеш. Ця пісня – про внутрішню війну, яка не закінчується навіть тоді, коли зовні стає тихіше. Бо ми всі живемо – поки про нас пам’ятають.

Про що «ФОРМУЛА МИРУ»?

Про віру, яка не звучить наївно. Важливо показати, що мрія про мир – це не слабкість. Це теж форма сили. Формула миру тут не в офіційних словах, а в людській упертості: не здатися, не озвіріти, не перестати вірити, що ми ще прокинемося у вільній країні.

Що означає «МАНТРА ВІЙНИ» і чому там Ефа Форіна?

Трек – як стан, котрий повторюється всередині тебе навіть у тиші. Хотілося, щоб у ньому був не лише чоловічий кут зору, а й інший голос – більш містичний, більш молитовний, але не слабкий. Ефа Форіна – не як прикраса, а як друга вісь композиції, зокрема й з точки зору психології. Це така форма еклектики, коли ти поєднуєш, на перший погляд, не зовсім звичні речі: пронизливий вірш-мантру і досить драйвовий рокешник.

Навіщо на альбомі трек «ВИ НЕ ЧЕКАЛИ, ПРОТЕ Я ТУТ», якщо довкола стільки важких тем?

Він потрібен, бо жива людина не складається лише з травми. Важливо дати альбому відчуття повернення сили, нахабну енергію, вуличний натиск і самоіронію. Цей трек показує, що український артист може бути не лише про біль, а й про харизму, удар і характер. Той самий трек, з яким я хотів повернутися після довгого мовчання й показати свій, мабуть, максимальний скіл на даний момент. Дуже люблю вінтаж, старі часи, які особисто мені нагадують про щось тепле й добре, хоча добре було явно не завжди. Проте я справді людина-ностальгія й залишив там купу відсилок та пасхалок. Думаю, діти 90-х і 2000-х кайфонуть по повній.

Про що «404»?

Ми живемо серед екранів, алгоритмів, фільтрів і симуляції близькості. Можна бути постійно онлайн і водночас повністю втратити себе. Інтернет – дуже крута річ, котра задумувалася насамперед як спосіб об’єднувати людей через кілометри, проте вийшло, як вийшло. І це водночас круто, що ми маємо можливість підтримувати зв’язок зі своїми рідними та близькими, але, з іншого боку, ми й віддаляємося, а багатьом через це ще й промивають мізки через відсутність критичного мислення. Те саме можна сказати й про інструменти ШІ. Начебто крута задумка, яка повинна полегшити багато робочих моментів, але люди вже намагаються скинути на неї все, при цьому самі ж бояться втратити роботу або побачити один з чи не найгірших сценаріїв у стилі «Скайнету». Але з тим, що відбувається за вікном, ми, скоріш за все, і до цього можемо не дожити, бо, з огляду на кількість воєнних конфліктів у світі, людство й саме здатне стерти себе з лиця Землі. І це дуже прикро.

Чому в альбомі є «КАЛЕЙДОСКОП» – більш інтимний і м’якший трек?

Тому що навіть у найтемніші часи людина продовжує любити, пам’ятати, хотіти тепла. Він про крихкість, кохання й спогади, які лишаються в дрібницях. Потрібен альбому, щоби показати контраст: війна не скасовує почуття, лише робить їх гострішими. Та й будьмо відвертими: цей трек про кохану людину, без якої дійсно не було б цього альбому. Бо було важко перелаштуватися на українську й працювати над таким масштабним проєктом. Звісно, і на моїх ранніх альбомах, ще до війни й до всього цього мейнстриму, виходили треки українською, але робота над одним синглом значно простіша, ніж над концептуальним альбомом.

Що для тебе «А ТИ Й НЕ ЗНАВ»?

Про гідність, силу й нагадування, що Україна – це не про жалість, а про характер. Це не тільки звернення до когось, хто «не знав», а й нагадування самим собі, хто ми є.

Про що «ГРІМ І ТИША»?

Про лицемірство системи, шум влади і ту страшну тишу, яка лишається в людині після новин, утрат і розчарувань. Там є і соціальна напруга, і відчуття того, що світ часто торгує чужим болем як інфоприводом.

Чому альбом завершується треком «ЛЮДИНОЮ»?

Це моя відповідь на все, що відбувається до цього. Після війни, брехні, цифрової порожнечі, любові, злості, шуму й бравади лишається головне питання: «Ким ти вийшов з усього цього?» Для мене найважливіше – не здаватися правильним, а лишитися людиною. Не ідеальною, а справжньою, таким, як є. І не в соціальних мережах, а у житті.

Що ти хочеш, щоб слухач відчув після альбому?

Не просто емоцію, а внутрішній відгук. Щоб людина зрозуміла: її страх, біль, любов, злість – не порожні. Щоби почули не лише мене, а й себе. І щоби після прослуховування не хотілося провалитись у байдужість, а навпаки – зібратися. Ми всі надламані всередині, хоч би що хто казав. І тому важливо, щоб у цьому альбомі кожен віднайшов саме те, що йому зараз потрібно.

Чим цей альбом відрізняється від іншої музики про війну?

Немає наміру змагатися з чужим болем і казати, що мій погляд «важливіший». Але важливо, що цей альбом не лише про події, а й про психіку, пам’ять, цифрову епоху, любов і мораль. Він ширший за хроніку – про те, що війна робить з внутрішнім світом людини. І ще раз наголошую, що я намагався писати дуже делікатно, але так, щоб усе було зрозуміло. Усе дійсно давалося дуже важко, і сподіваюся, що в мене вийшло. А ще ми дуже заморочилися над звуком, над кожним текстом і використовували живі інструменти. Цей альбом справді дуже особливий. Від самого початку він створювався як згадка про ці темні часи, а не як комерційна тема. Почав писати його ще 2022 року, і з того часу ми переписували його тричі. До речі, на момент цього інтерв’ю ми вже остаточно фінально його записуємо та перезводимо, бо я ще той звуковий маніяк, якому важливо, щоб кожен звук звучав саме так, як я його уявляю і чую у своїй голові. Тому вся «BERLOGA BANDA», бувало, працювала буквально тижнями 24/7. Саме тому я радий, що в них немає якогось профспілкового комітету.

Що ти думаєш про сучасну українську музику?

Вона переживає сильний момент дорослішання. Жива, різноманітна, вже не схожа на одну лінію чи один формат. У ній одночасно живуть мейнстрим, альтернатива, інді, вулична енергія, електронні експерименти й темніші, атмосферні речі. Найголовніше – що вона більше не намагається бути «чиєюсь версією»: все впевненіше говорить власною мовою, власними травмами, власною красою і власною правдою. Українська сцена перестала просити дозволу бути. Вона не зобов’язана звучати однаково, щоб бути українською. Хочу, щоб вона розвивалася, артисти не боялися експериментувати, відкривалися нові самородки й таланти. Вірю, що все буде круто, якщо перестануть копіювати й почнуть робити щось дійсно унікальне. І щоб було менше срачу між собою. Бо головна суть музики – об’єднувати, а не цькувати одне одного, влаштовувати балаган з цирком і з’ясовувати стосунки. Також я не ділю музику на «важливу» і «розважальну»: ділю її на чесну і порожню.

Де ти бачиш себе в сучасній українській музиці?

Взагалі не намагаюся втиснутись кудись. Як і раніше, сам по собі – зі своєю командою. Мені цікавіше будувати свій простір десь між вуличною щирістю, концептуальним мисленням, соціальною чутливістю і особистою сповіддю. Важливо, що у моїх треках є позиція, плоть і образ. І я точно не збираюся під когось підлаштовуватися. Хочу і буду творити саме так, як відчуваю у своєму серці. Важливо не виглядати переконливо, а говорити ту правду, яка в мене є всередині.

Для кого цей альбом?

Для тих, хто знає, що можна бути сильним і вразливим одночасно. Для тих, хто жив, чекав, втрачав, тримався, мовчав, кричав, любив, виживав. Для тих, хто не хоче розчинитися в цьому часі без сліду.

Ти робиш музику про війну. Де межа між мистецтвом і спекуляцією?

Межа – в мотивації й у правді. Якщо береш тему заради ефекту, це чути. Якщо через неї намагаєшся осмислити досвід, зберегти пам’ять і проговорити травму – це вже інша розмова. Слухач утомився не від важких тем, а від фальші. Якщо працюєш із болем чесно – це чіпляє. Якщо використовуєш біль як декорацію – це теж дуже швидко чути.

Чому ти не зробив більш комерційний альбом?

Тому що було важливіше зробити щось значно живіше, ніж швидкі гроші. Комерційність сама по собі не є проблемою, але не хотілось жертвувати внутрішньою правдою заради зручності.

Чи є шанс у незалежних артистів?

Є. Але сьогодні недостатньо просто випустити трек. Треба мати своє обличчя, свою позицію, свій світ і свою інтонацію. Уже недостатньо красивого звуку – потрібна внутрішня правда. Неможливо також ігнорувати короткі формати та цифрові платформи, бо саме так люди часто знаходять музику. Але якщо немає внутрішнього ядра, жоден алгоритм тебе не врятує. Короткий формат може дати увагу, а зміст – довге життя. Незалежність – це не тільки свобода, а й відповідальність.

Ти хочеш бути голосом покоління?

Хочу бути чесним голосом самого себе і свого часу. А далі вже люди самі вирішать, наскільки їм це близько.

Опиши альбом у трьох реченнях.

«Я З УКРАЇНИ» – альбом про людину, яка проходить крізь війну, внутрішній розпад, цифрову порожнечу, любов і злість, але намагається не втратити себе. Це історія не лише про країну, а й про те, що відбувається з душею в наш час. І у фіналі весь цей шлях зводиться до однієї простої, але найважчої задачі – лишитися людиною.

Що б ти побажав своєму слухачеві?

Не хочу, щоб цей альбом просто послухали. Хочу, щоб його прожили. Бо «Я З УКРАЇНИ» не тільки про мене. Це про пам’ять, біль, гідність, любов і про те, що навіть у найтемніший час людина все ще може лишитися людиною. Якщо після альбому в людини всередині щось зрушилося – значить, він був написаний недарма. І замість прощання хочу попросити кожного: залишайтеся людиною в будь-якій ситуації. Вибір є завжди, бо найстрашніше сьогодні – не біль, а розлюднення.