Вікторія Баскіна: Бути поруч, коли важко, – мій спосіб лікувати
Розкіш, що відчувається, а не кричить: сучасний американський стиль у дизайні
30 Квітня, 2025
Тетяна Бойко: Про перманентний макіяж без болю, надмірностей і поза трендами
30 Квітня, 2025
Вікторія Баскіна – лікарка, багатодітна мама, волонтерка й авторка соціальних ініціатив у сфері психічного здоров’я. Вона роками їздить у деокуповані села Херсонщини, підтримуючи людей у найвразливіших станах. Її голос звучить у телерадіопрограмі «Ігри розуму», її щоденник допомагає пацієнтам шукати опору, а її присутність лікує без слів
Вікторіє, як Вам вдається поєднувати материнство, медицину та волонтерство – без вигорання?
Для мене це не три окремі ролі, а частини мого життя. Волонтерство – це не лише про допомогу, а й про єдність. У деокупованих селах я бачу очі людей, які пройшли через біль, але не втратили людяності. Це дає мені сенс.
Щоб не вигоріти, я навчаюся зупинятись. Відновлююсь у простих речах – вихідні з дітьми, підтримка чоловіка. І, мабуть, головне – я справді люблю свою справу.
Яке місце займає просвітництво в системі ментального здоров’я?
Дуже важливе. Людина має перестати боятись і думати, що «зі мною щось не так». Саме через знання і приклади ми можемо зруйнувати тишу й стигму.
«Ігри розуму» – це не про діагнози, а про діалог. «Щоденник» – простий інструмент для підтримки пацієнтів і допомога лікарю. Освіта – це профілактика, співчуття, зміни в суспільстві.
Які є відмінності між онлайн- та офлайн-консультуванням?
Офлайн – це цілісне сприйняття: енергія, динаміка, погляд. Онлайн – інша концентрація. Тут важлива уважність до мікрожестів, інтонацій, пауз. Онлайн вимагає не меншої, а іноді й більшої емпатії – вона має звучати крізь екран.
Головне – бути присутнім. Пацієнт відчуває, чи ти з ним. А ще – гнучкість: іноді це сеанс із військовим на фронті, іноді – з мамою в укритті.
Як змінилося ставлення українців до психіатрії у воєнний час?
Війна оголила те, що ми ховали: сльози, тривогу, відчай. Але разом із цим з’явилася відкритість. Люди починають дозволяти собі сказати: «Мені важко», «Я не в змозі впоратись», «Мені потрібна підтримка». І це один з найважливіших зламів у свідомості нашого суспільства.
