Світлана Лагуткіна: «ZEFRUTT ДЛЯ МЕНЕ – ЦЕ ПРО ТУРБОТУ»
КАРІНА ПАЛАМАРЧУК: КРАСА ЯК СПРАВА ЖИТТЯ
28 Серпня, 2025
Оксана Тіхонова: «Естетика – це про зцілення і прояв особистості»
28 Серпня, 2025
Світлана Лагуткіна – мама трьох дітей, підприємиця та авторка блоґу, яка пройшла шлях від окупованого Маріуполя до нового життя в Іспанії. Переживши втрату дому та звичного світу, знайшла сили почати з нуля, перетворивши особисту історію на джерело підтримки для інших жінок.
Її блоґ – це чесні розповіді про материнство, адаптацію в чужій країні та маленькі радощі, які повертають віру в життя. А бренд натурального зефіру ZEFRUTT став не лише улюбленою справою, а й символом турботи та тепла, яке Світлана прагне передати кожному
Що надихнуло Вас створити блоґ про вагітність і материнство саме в Іспанії й чим для Вас особисто є це нове життя з нуля?
Я не планувала створювати блоґ – це просто стало порятунком від депресії після всього пережитого. Я з дітьми пройшла окупацію Маріуполя. Це були найстрашніші дні мого життя, і після них залишилась тільки потреба жити далі – хоч якось. Спочатку був переїзд до Італії, там ми прожили два роки, але через алергію в сина вимушені були змінити країну, і це стала Іспанія. Щоразу це було «нове життя» – від нуля, без знайомих, без підтримки, документів, мови. І саме в Іспанії я відчула перший ковток повітря – свободу, радість життя. І закортіло ділитися не картинками, а правдою – як ми справді виживаємо і будуємо майбутнє з уламків, як діти адаптуються до нової країни і мови.
Ви вже мама двох діточок і зараз при надії. Яка з Ваших сімейних традицій Вам найближча і як Ви створюєте відчуття свята у щоденності?
Війна і пережита окупація абсолютно змінили моє ставлення до життя і до свят. Наші традиції – це коли ми у вихідні разом смажимо млинці. Свято – це коли діти сміються, коли ми всі здорові і ми всі разом, адже нашого тата дуже часто немає поруч з нами. Після всього пережитого найцінніше – це звичайний день, коли ми всі разом. Ми з чоловіком намагаємося зробити все можливе для того, щоб у дітей було їхнє щасливе дитинство і вони забули всі жахи пережитого в Маріуполі, але не забували, що вони українці. Із традицій у нас з’явилися розмови рідною мовою, бо молодший син навіть не знав, якою мовою розмовляє, коли ми почали переходити на українську. А майбутня донечка – вона вже з’явиться на цей світ, коли вийде це інтерв’ю, – хочу щоб від народження чула рідну мову.
Zefrutt виглядає як справжня «солодка поезія». Як з’явилась ідея створювати натуральний зефір і що для Вас є найціннішим у цьому проєкті?
Я дуже полюбляю зефір. Це мій улюблений десерт ще з дитинства. Але коли ми переїхали у Європу, я довго не могла знайти той самий смак – натуральний, ніжний, без надлишку цукру й штучних ароматизаторів. Хотілося чогось справжнього. Так я почала експериментувати і вчитися, і з’явився Zefrutt. Спочатку я готувала для себе й для дітей – бо завжди уважна до того, що вони їдять. Потім друзі та знайомі почали просити зефір для себе. А згодом зефір почав жити своїм життям – з’явились перші замовлення, нові смаки, ідеї. Мої діти – найкращі дегустатори і водночас мої натхненники. Саме вони вигадують нові поєднання: «Мамо, а зроби з малиною й бананом», або «Давай спробуємо з печивом “Oreo”!» Коли бачу, як вони гордо пригощають друзів «маминим зефіром», – розумію, що створюю щось більше, ніж просто десерт. Для мене Zefrutt – це про турботу. Про можливість дати щось смачне й натуральне, навіть якщо ти далеко від дому.
Що для Вас означає жіноча спільнота? І як Ви знаходите баланс між турботою про себе, про сім’ю та розвитком улюбленої справи?
Для мене жіноча спільнота – це про підтримку без оцінок. Це коли можеш сказати: «Я втомилась», – і тебе не засудять, а зрозуміють. Це коли інша жінка поділиться досвідом, а не порадами «згори». Особливо коли ти мама, в чужій країні, без бабусь і знайомих поруч – така підтримка іноді рятує. Я не показую в блозі ідеальну картинку. Бо її просто не існує. Я, як і багато мам, не встигаю всього. Особливо коли чоловік у рейсі, я сама з дітьми, вагітна і ще й намагаюсь вести бізнес. Це постійний вибір – де прибрати, а де заплющити очі. Де зробити зефір, а де просто заснути разом з дітьми. Балансу в класичному розумінні в мене немає. Але я намагаюсь зберігати себе в цьому хаосі. Даю собі право не бути «супермамою» – а бути живою. І саме в цій чесності, навдивовижу, і народжується сила.
