Ольга Бурцева: «Свобода починається з дозволу бути собою»
Альона Кірган: «Водночас із народженням дитини народжується й мама»
25 Червня, 2025
Анна Максимів: «Те, що роблять українці, одразу помітне й свіже»
25 Червня, 2025
У світі, який говорить занадто голосно, Ольга Бурцева залишається теплою тишею, внутрішнім світлом і простором для роздумів. Її не потрібно представляти, вона створює стан. Стан присутності, ясності й тонкої, але стійкої сили. Ольга – не просто дівчина з бездоганним смаком і успішним досвідом. Вона – провідник до себе. Уміє поєднувати структурність з інтуїцією, суворість із м’якістю, а повсякденність – із глибиною. У неї немає потреби щось доводити. Її особиста свобода – у довірі до себе, у вірності почуттям і в повазі до того, що створює справжнє: сім’ї, традицій, внутрішнього вибору.
Це не інтерв’ю у звичному сенсі цього слова. Це – простір, де розкриваються смисли. Це не набір відповідей – це дихання людини, яка вміє бути собою
СВОБОДА – це НЕ ВИКЛИК суспільству, а ПОВЕРНЕННЯ до СЕБЕ
Як саме для Вас означає бути внутрішньо вільною в епоху, коли більшість життєвих сценаріїв нав’язуються ззовні – культурою, оточенням, суспільними очікуваннями?
Свобода – це не виклик суспільству, а повернення до себе. У якийсь момент у житті ми всі проходимо через трансформацію: обнуляємось, відділяємо «до» від «після» – і раптом помічаємо, як усе, що здавалося важливим, завмирає – і поступається місцем глибинному. Я довго йшла шляхом самореалізації – але орієнтиром було не зовнішнє схвалення, а внутрішня дисципліна, сформована ще у спорті. Мені було важливо бути досконалою, бездоганною, відповідати ідеалу, якого, по суті, ніколи не існувало. Я ніколи не створювала жодних ідолів, прикладів для наслідування – але до себе висувала максимальні вимоги. Сьогодні я дозволяю собі інакше: додавати легкість у кожне зусилля, дозволяти собі недосконалість, розуміючи, що індивідуальність – це і є досконалість. І в цьому відкрилася дивовижна свобода. Індивідуальність для мене тепер – це не форма, не образ, а здатність чути себе. Я завжди була людиною з міцною власною думкою – не тому що хотіла виділятися, а тому що по-іншому просто не вміла. Зараз я особливо відчуваю: коли починаєш мислити так, як зручно більшості, поступово втрачається внутрішня ясність, а разом з нею – і особистість. Мені близьке все, що не масове. Я люблю ексклюзивне – і в речах, і у відчуттях, і в самому способі життя.
Чи траплялося Вам стикатись із внутрішнім опором, коли Ваш вибір ішов урозріз зі звичними нормами, – і як Ви з цим справляєтеся?
Внутрішній опір – це знак. Це не те, з чим треба боротися, це те, з чим потрібно посидіти в тиші. Іноді – переглянути. Раніше я була більш категоричною. Зараз я дозволяю собі бути гнучкою. Не заради компромісу – заради зростання. Я навчилася бачити в цьому точку розширення. Я спостерігаю. Тому що за цим може ховатися саме те, до чого я давно була готова, але ще «не на часі».
Що для Вас є проявом справжньої м’якої сили – і як ця сила впливає на прийняття рішень у повсякденному житті?
М’яка сила для мене – це жіночність у її природній, недоторканій формі. Це легкість, внутрішня доброзичливість, інтерес до світу, стримана відкритість – коли ти приймаєш нове, не втрачаючи при цьому себе. Я прийшла в цей світ з жіночим началом, і мені важливо не просто його зберегти, а прожити максимально глибоко. Бути жінкою – це не роль, а стан, який я приймаю з вдячністю і повагою. Я розкриваю себе як жінка, як дівчина – і саме в цьому знаходжу силу, красу і ясність. Коли чоловік проявляє себе як чоловік, а жінка – як жінка, світ перебуває в балансі. Мені близька така гармонія. Я не прагну домінувати, не вступаю в суперечки заради переваги – особливо там, де йдеться не про жіночі питання. Я не приймаю нездорове лідерство, яке втрачає суть жіночого. Мені важливо залишатися у своєму природному покликанні. Я не прагну влади, але в мене є вплив – тому що я залишаюся собою.
У яких станах або практиках Ви знаходите ту саму внутрішню тишу, яка є не втечею від світу, а навпаки – поверненням до себе?
Я спираюся на те, що відкликається всередині. На живе бажання. Я дивлюсь: що саме в цей момент є для мене справжнім – не логічним, не запланованим, а тим, що викликає внутрішнє тепло. Я дозволяю собі відштовхуватися від власних бажань. Ми занадто часто рухаємося з обов’язку, забуваючи, що бажання – це не примха, а внутрішня підказка. І якщо з’являється можливість обрати, я намагаюся обрати те, що принесе радість мені й моїм близьким, моїй родині.
Це може бути що завгодно: відпочинок, традиція, яку ми створюємо разом, поїздка, вечір удома, розмова. Те, що наповнює не лише мене, а й тих, хто поруч. У таких рішеннях немає стратегії – але є відчуття правильності. Це і є мій напрямок.
