Інна Ткачова: «Я прагнула бути щасливою, працювати та мати від цього не тільки моральне задоволення, а й матеріальне»
Анна Єфімова: «Основна мета школи pro.piano – навчити бути самостійним музикантом»
2 Липня, 2024
Soul transformation Становлення нової реальності
2 Липня, 2024
Вона здійснила свою мрію, попри вік, – модель, котра дивиться зі сторінок відомих журналів SWANKY, QUADRO, VIGOR та багатьох інших видань.
Її добра енергія притягує, жіноча краса та чарівність – надихають.
Знайомтеся: шикарна, чарівна, цілеспрямована Інна Ткачова!
Біль за Батьківщину та наш народ, віра в Перемогу підштовхнули мене допомагати тим, кому це необхідно
Інно, у Вас дивовижна біографія, дуже яскраве та багатогранне життя, Ви друкувались у багатьох журналах різних країн. Розкажіть про свій шлях від медика в Україні до моделі в Італії.
Вибір змінити життя був складним. Але я прагнула бути щасливою, працювати та мати від цього задоволення не тільки моральне, а й матеріальне. Я здійснила підтвердження двох дипломів: фельдшера та медика, працюю приватною медичною сестрою.
Як багато дівчаток, мріяла бути актрисою, в дитячому садку та в школі брала участь у різноманітних спектаклях, читала вірші перед великою аудиторією, мені подобалось завжди бути серед публіки. В Італії дізналася, що для моделі немає віку, що останнім часом дорослі жінки мають велику популярність як моделі. Мене це дуже зацікавило, я пройшла курси моделінгу та почала шукати фотографів, візажистів, артистів, перукарів, яким би було цікаво працювати зі мною.
Для мене з’явилася цікава можливість перетворити мою мрію на реальність. Це хобі дозволяє зустрічати нових людей, випробувати саму себе, з’ясовувати, на що я здатна. І коли з’являється публікація в іноземному журналі, це приносить задоволення.
Нині Ви займаєтеся щирим волонтерством для українців, які втратили домівку, роботу… Як Ви розпочали цю діяльність? Що Вас спонукає до цього?
Усе розпочалося з того, що мій однокласник втратив роботу з початком війни, не мав грошей, щоб утримувати сім’ю. І я йому допомогла. Він тепер служить у ЗСУ мінером, я пишаюся ним – як усіма нашими хлопцями, що захищають Україну. Потім допомогла своїм друзям-волонтерам у Києві та колегам, які збирали кошти на автомобіль для військового, матеріально підтримала знайомих, які виїжджали за кордон. Біль за Батьківщину та за наш народ, віра в Перемогу підштовхнули мене допомагати тим, кому це необхідно.
Інно, Ви довгий час мешкаєте за кордоном. За чим українським Ви сумуєте найбільше?
Так, я більше 20 років в Італії, мені не вистачає нашого гумору, стосунків між кумами, зустрічей та спілкування з друзями, відзначання наших свят. А також я сумую за українською кухнею, не можу забути вареники, борщ, добре сало, деруни. Я добре готую, тому коли зустрічаємося з друзями в Італії, пригощаю їх якоюсь нашою традиційною стравою. Нещодавно були з чоловіком в Україні, то він був здивований: як розквітла наша країна попри війну, як багато нових місць, де можна добре поїсти нашу традиційну кухню. Та ми з ним сподіваємось і дуже чекаємо на Перемогу, коли можна буде приїхати додому та відсвяткувати цей день з друзями.
Розкажіть про свої творчі плани.
Наразі я зробила паузу, яка пов’язана зі смертю мами (шість місяців тому), немає натхнення. Мені дуже хочеться поїхати в Мілан та знятись у видатних фотографів зі стилістами, потрапити у відомі журнали. Я сподіваюсь, що це настане.
