Інна Кауфман: «Якщо закон мовчить – я змушую його говорити»
Оксана Шаркова: «Я СТВОРЮЮ ЖИТТЯ, ЯКЕ ХОЧУ ПРОЖИВАТИ»
30 Жовтня, 2025
Інна Кауфман знає систему правосуддя зсередини та з різних боків. До адвокатури вона здобула унікальний досвід – дванадцять років служби в поліції: оперуповноважений, слідчий, старший слідчий, начальник сектору кіберполіції Одеської області. «Суперсила» цієї жінки – глибоке розуміння «неписаних правил», які вилазять на грані між порядком і формальністю, й рішучість діяти там, де інші мовчать. Інна не просто захищає людей, які шукають справедливості, – вона повертає довіру до права, доводячи, що закон може бути живим, якщо ним користуватися з розумом і гідністю.
Її інтелект і людяність роблять розмову захопливою, а слова самі просяться на цитати. Ми розпитали Інну про її діяльність і про «світло та тінь» системи правосуддя
Система ламається там, де страх стає важливішим за совість, а формальність – зручнішою за справедливість
Інно, що стало тим переломним моментом, коли Ви зрозуміли: «Я більше не хочу карати, я хочу захищати»?
Я завжди бачила за справами не статті, а людей. З їхнім болем, страхом, розгубленістю. І з часом це почало мене переповнювати. Коли щодня бачиш, як система працює «для галочки», а не заради справедливості, настає момент, коли мусиш обрати: пристосуватись чи піти.
Я вибрала піти. Бо мені ближче не покарати, а підтримати.
Я вдячна поліції за досвід: він загартував мене, навчив дисципліни й системного мислення. Але адвокатура дала мені більше – сенс.
Тут я бачу не «справи», а життя. І можу справді допомогти людині, а не просто «закрити провадження». Бо право для мене – це не зброя, а інструмент захисту.
Після служби «по той бік барикад» наскільки складно було змінити професійну оптику і стати адвокаткою, яка тепер стоїть поруч з людиною, а не системою?
Після багатьох років у формі найскладніше змінити не професію, а спосіб мислення.
У поліції звикаєш діяти за наказом, мислити процедурою, контролювати. А в адвокатурі навпаки: потрібно чути, розуміти, співчувати. Це не про силу, а про глибину. Ті самі дії, які колись здавалися доказами вини, тепер сприймаєш як наслідок страху чи безвиході. І це змінює тебе. Ти починаєш бачити не «фігуранта», а людину. Мій досвід у системі став перевагою. Мені відомо, як вона мислить, де прогинається, а де стоїть до кінця. Розумію її логіку і добре знаю «неписані правила». Саме тому нині можу ефективно захищати, не конфліктуючи з системою, а використовуючи знання про неї, щоб допомогти тим, хто перед нею беззахисний.
Це не просто зміна професії. Це зміна філософії – від контролю до розуміння.
Я не борюся з державою. Я нагадую їй, що вона існує для людей. І, мабуть, це і є моя форма патріотизму
Нині Ви працюєте у справах про розлучення, аліменти, поділ майна, мобілізацію. Чи є справа, після якої Ви сказали собі: «Ось заради цього я стала адвокаткою»?
Були різні справи – складні, напружені, емоційні. Але одна залишилася особливо близькою. Це справа про визнання батьківства після загибелі військового.
Довгі місяці боротьби, коли жінка відстоює не себе, а право своєї дитини мати батька. Судові засідання, нескінченні документи, байдужість чиновників – і попри все вона не здається.
Коли ми виграли справу і жінка вперше тримала у руках рішення суду, плакали всі. У її очах було не просто полегшення – там була гідність і тиша, яка сказала більше, ніж будь-які слова.
У такі миті розумієш: справа не у формальностях і не в перемогах у судах. Ідеться про життя, яке нарешті отримує справедливість.
Саме заради цього я стала адвокаткою – щоб закон служив людині, а не системі.
Найпоширеніша помилка – діяти зі страху
Ви знаєте, як працює система правосуддя зсередини. Які її головні сильні сторони – і де вона ламається? Після багатьох років у формі й тепер, у ролі захисниці, що змінилось у Вашому ставленні до влади, закону і справедливості – особливо під час війни? Коли закон наче є, але не працює – як Ви дієте у таких випадках?
Система сильна там, де працюють люди з принципами. Ті, хто не зламався і продовжує служити закону чесно, навіть у складні часи. Але вона ламається там, де страх стає важливішим за совість, а формальність – зручнішою за справедливість.
Під час війни ця межа стала особливо тонкою. Ми всі побачили, що закон є – але іноді він не працює.
Я завжди тримаюся одного принципу: якщо закон мовчить – я змушую його говорити. Через адвокатські запити, суд, публічність, правову аргументацію. Бо мовчання – це теж форма бездіяльності.
Я не борюся з державою. Я нагадую їй, що вона існує для людей. І, мабуть, це і є моя форма патріотизму.
Ви часто маєте справу з ТЦК та питаннями мобілізації. Які типові помилки роблять люди, намагаючись отримати відстрочку чи звільнення від військової служби? Чоловіки часто бояться – поліції, судів, ТЦК – і небезпідставно. Чи можете Ви, виходячи з власної практики, довести тим, хто втратив довіру, що захист має шанси і що закон може бути на їхньому боці?
Найпоширеніша помилка – діяти зі страху. Люди бояться писати заяви, звертатися по допомогу, документувати свої дії. Часто вірять чуткам або підписують папери, не читаючи. А потім зітхають: «Усе одно нічого не зміниться».
Але це не так. Закон працює, якщо його знати й грамотно застосовувати. У моїй практиці були випадки, коли після адвокатського втручання людей звільняли з незаконного утримання у ТЦК, визнавали право на відстрочку або припиняли безпідставний розшук.
Коли замість паніки приходить дія – результат неминучий. Закон не любить емоцій, він слухає аргументи. І якщо діяти точно, послідовно, грамотно – система починає працювати.
Моя місія – нагадувати, що навіть у найнапруженіший час у держави є межі, які вона не має права переступати. І що закон може бути живим, якщо ним не мовчати, а користуватись.
@advocat_inna_kaufman
