Вікторія Малиш: «ПСИХОТЕРАПІЯ – ЦЕ ПРО СПОЧАТКУ ДАТИ РУКУ, А З ЧАСОМ ДОПОМОГТИ ВІДЧУТИ ВЛАСНІ НОГИ»

Єлизавета Фюрер: «Щоразу коли співпрацюю з кимось, я відчуваю величезне зростання»
3 Січня, 2026
Олександра Завістовська: «ВІДЕО ДАЄ СВОБОДУ»
3 Січня, 2026

Коли Вікторія – лікарка з понад десятирічним клінічним досвідом – прийшла у психотерапію, то зберегла у новій справі головний принцип медицини: людям стає легше, коли є ясність, опора й розуміння процесу. У її підході немає хаотичного «поговоримо і подивимось», натомість є чітка рамка, передбачуваність і безпечний простір для кожного клієнта. Для Вікторії психотерапія – це не простір без берегів, а шлях, на якому важливо знати, де ти зараз і куди рухаєшся. 

Окреме місце в роботі фахівчині займає команда. Вона будує спільне професійне мислення, практикуючи регулярні обговорення випадків і єдині стандарти якості. Такий формат дає змогу не лише зберігати ясність у складних процесах, а й дбати про клієнта на глибшому рівні. Ми поговорили про особливості такого підходу

Я і моя КОМАНДА підбираємо маршрут допомоги ІНДИВІДУАЛЬНО, а не за шаблоном

Вікторіє, Ви прийшли в психотерапію з медицини, і Ваш підхід є чітким та структурованим. На Вашу думку, як структурність у психотерапії допомагає швидше досягати бажаної мети?

Для мене структура – це про опору, за яку можна триматися, коли всередині багато тривоги й невизначеності.

З медицини я принесла дуже просте розуміння того, що людині стає легше тоді, коли вона розуміє, що з нею відбувається і куди ми рухаємось.

Структура в психотерапії – це як карта в незнайомій місцевості. Вона не забирає свободу, але знімає страх заблукати.

Саме тому я працюю в науково обґрунтованих підходах і так само будую роботу команди. Це дає можливість не втрачати час і сили людини, а крок за кроком рухатися до реальних змін – у темпі, який витримує нервова система пацієнта.

 

Як виглядає «безпечний простір» для пацієнта? Ви користуєтеся КПТ, ДПТ, mindfulness – доказовими методами. Розкажіть, як це працює.

Безпечний простір для мене – це місце, де людину не залишають наодинці з її болем і не кидають у глибину без пояснень.

Це простір, у якому є тепло і воднораз ясність.

КПТ, ДПТ і mindfulness – методи з сильною науковою базою, але для мене вони насамперед про турботу. Вони допомагають пояснити людині, що її симптоми не «поломка», а реакція нервової системи на досвід, навантаження, втрати…

У роботі з командою я багато уваги приділяю саме цьому, щоб кожен фахівець не просто «застосовував метод», а тримав безпечний простір, у якому є логіка, передбачуваність і людська присутність. Я супроводжую цей процес, щоб людина відчувала, що тут про неї подбали, а не просто обрали техніку.

СТРУКТУРА у психотерапії – це як КАРТА в незнайомій місцевості

З якими запитами найчастіше приходять люди, які вже мають досвід терапії, але залишилися з відчуттям розгубленості?

Дуже часто це люди, які багато працювали над собою, але залишилися з відчуттям: «Я все розумію, але мені все ще важко жити».

Вони можуть добре знати своє минуле, але не мати відчуття ґрунту під ногами в теперішньому.

Найчастіші запити – тривога, депресивна симптоматика, виснаження, складнощі з кордонами, сильна самокритика, емоційна нестабільність… У таких випадках особливо важливо повернути людині відчуття напрямку.

Тут науково обґрунтовані методи працюють як ліхтарик у темряві, вони не заперечують складність досвіду, але допомагають побачити, що можна зробити далі. Саме це ми робимо – я і моя команда, – підбираючи маршрут допомоги індивідуально, а не за шаблоном.

 

Як визначаєте Ви грань між підтримкою людини та формуванням її власної опори й автономності в терапії? Яким є ідеальний результат психотерапії у Вашій системі?

Для мене терапія – це не про те, щоб людина завжди трималася за спеціаліста. Це про те, щоб спочатку дати руку, а з часом допомогти відчути власні ноги.

На початку шляху підтримка може бути щільнішою – через пояснення, структуру, контакт. Але поступово вона трансформується у внутрішню опору людини. Я завжди думаю про те, як зробити так, щоб клієнт ішов далі з навичками, а не лише зі спогадами про терапію.

Ідеальний результат – це коли людина може думати ясніше, відчувати без страху і діяти, навіть коли непросто. Коли в житті з’являється більше свободи й менше паралізуючої тривоги.

 

Ви працюєте з командою психологів у єдиній рамці. Які ризики Ви бачите в індивідуальній, «одиночній» практиці, без професійної спільноти?

Психотерапія – це жива робота з живими людьми. І навіть найкращий фахівець не може бути абсолютно об’єктивним сам із собою. Саме тому я вірю в команду і проходжу власний шлях постійного навчання, супервізії на шляху до акредитації, бо ДБТ – це терапія для найважчих випадків, а я хочу надавати допомогу на найвищому рівні навіть у непростих ситуаціях.

Для мене акредитація і навчання – це не про «галочку» чи статус. Це про відповідальність перед людиною, яка довіряє тобі свій біль. Про бажання бути впевненою, що я і моя команда працюємо в підходах, які справді допомагають і постійно оновлюються згідно з наукою.

Командний формат дає змогу тримати високу якість допомоги, не вигорати і не залишатися наодинці зі складними випадками. А для людини, яка звертається по допомогу, це означає одне: про неї думають, її бачать і про її процес дбають не формально, а по-справжньому.

НАЙЧАСТІШІ ЗАПИТИ – тривога, депресивна симптоматика, ВИСНАЖЕННЯ, складнощі з кордонами, сильна самокритика, емоційна НЕСТАБІЛЬНІСТЬ