Звідки беруться комплекси самозванця або комплекси відмінника? Чи можна з ними працювати самостійно?

Єдине в чому я згідна із З.Фройдом та психоаналізом, так це те, що більшість наших проблем з дитинства. І комплекс самозванця чи відмінника потрапив в це психологічне яблучко. Першопричина у кожного своя, але якщо узагальнити, то вона криється в дитячо-батьківських відносинах та дитячому суперництві. Наприклад, дитині, а потім вже дорослому треба було постійно заслуговувати любов чи страх невиправдати очікування батьків, або суперництво між сиблінгами породило бажання бути найкращим(що правда, знову ж таки, аби звернути увагу батьків чи інших впливових дорослих), або страх критики та надмірна уразливість, через пережитий булінг в шкільні роки, як від однолітків, так і дорослих, або нелюбов чи нехтування батьків власною дитиною(адже, батьки закладають самооцінку своїй дитині), або невміння правильно оцінювати свої досягнення(але ж знову ж таки, це ще один тривожний дзвіночок в спілкуванні з батьками), а також соціальні стереотипи(наприклад, що є тільки чоловічі професії або тільки жіночі).

Самостійно працювати можна, але це дуже складно, тому що це вимагає титанічних зусиль та міцної дисципліни. Приведу аналогію, якщо ви 30 років тримали ложку та вилку в правій руці, а потім вам говорять, що треба в лівій, так, ви будете тримати в лівій, але вам буде дуже складно.

Але перші кроки до подолання завжди треба робити самостійно. Варто пам’ятати, що не завжди відчуття самозванця є патологічним синдромом, відчуття самозванця може бути епізодичним. В подібних випадках може стати у нагоді згадування власних сильних сторін, пригадування ситуацій, де помилки призвели до неочікувано гарних результатів. Також треба пам’ятати, що ідеального не існує: завжди є хтось або щось в чомусь кращий – і це нормально.

Відслідковуйте ситуації, в яких вас щось задіває, чому вам це так болить або дратує. Аналіз емоцій та відчуттів дасть розуміння, звідки вони взялися саме у вас, яке у них коріння.

Візьміть собі за основу такі правила життя:
          – завжди запитувати зворотній зв’язок від колег, друзів, роботодавців

–  більше говоріть про свої емоції та почуття

– намагайтесь оцінювати себе не з позиції «відмінно і двійка», а оцінювати перспективу виконаних завдань

– розглядати помилки не, як щось страшне, а новий досвід, який допоможе дійти до цілі

– старайтесь самостійно себе заспокоювати та хвалити.

Також, є гарна вправа антибіотик, як я її називаю: розділити аркуш на дві колонки: 1-ша колонка написати всі ваші риси, які ви вважаєте вам заважають або тягнуть на дно, а в 2-гій колонці записати всі ситуації, де ці риси вас так чи інакше рятували вас. І друга частина вправи, так це уявити, що ці риси належать комусь із ваших близьких, і дати собі відповідь на питання: як би ви їх підбадьорили. Таким, чином ми бачимо, що не все так погано і що для когось те, що бачиться чорним для іншого може бути сірим, а то і взагалі білим.