Альона ЧЕРНЮК: «ЯКЩО ГОРЯТЬ ОЧІ В УЧИТЕЛЯ – ПОЧИНАЮТЬ СВІТИТИСЬ І ОЧІ В ДІТЕЙ»
ЮЛІЯ МАКАРЕНКО: СТИЛЬ НЕ РАХУЄ РОКИ, ВІН РАХУЄ ВРАЖЕННЯ
27 Серпня, 2025
За плечима Альони – майже 30 років педагогічного досвіду, тисячі учнів, перемоги в конкурсах, міжнародні проєкти, вона має й власний «живий» бренд Deutsch Live, де мова стає мостом до нових можливостей. Ця діяльність – приклад того, як можна змінювати не лише підхід до граматики, а й освітню культуру навколо. Альона поєднує класичну педагогіку з Instagram-курсом, клубом розмовної практики та медіастудією, доводячи: справжнє учительство – це не про посаду, а про поклик
ВОНА ВЧИТЬ НЕ ЛИШЕ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ, А Й ВІРИТИ В СЕБЕ, БАЧИТИ ПЕРСПЕКТИВУ, РИЗИКУВАТИ, МРІЯТИ
Альоно, Ви стільки років викладаєте німецьку – як за цей час змінилося ставлення до неї учнів? І що залишається незмінним?
Я переконалася: що більше зростає сам учитель, то більше ростуть і його учні – у знаннях, мотивації, вірі в себе. Для сучасного педагога важливо не тільки навчати, а й показувати свій розвиток публічно. Мій професійний шлях видно і в класі, і через сторінки в Instagram, Facebook чи навіть TikTok, де учні бачать, як я розвиваюся, беру участь у міжнародних проєктах, утілюю нові ідеї.
Мова перестала бути просто предметом. Вона стала інструментом мобільності, впевненості, свободи вибору. Але є речі, які залишаються незмінними: емоція першого „Ich liebe dich“ на уроці, сміх під час мовної гри, тремтіння перед першим виступом німецькою. Це завжди справжнє, живе, людське. І саме заради цього я залишаюсь у професії.
Бути прикладом – це не завжди ідеальність. Це щирість. І я щаслива, коли учні бачать, як мова змінює мене, – і вірять, що вона може змінити і їх.
З власного досвіду можу сказати одне: вивчення німецької – це не випадковий вибір, а виклик, що формує характер. Це структурована, глибока, подекуди складна мова, яка вимагає логіки, системності й витримки. Але саме ці якості вона й розвиває в учнях.
Я часто кажу своїм школярам: «Або ти береш німецьку – або вона бере тебе. Але якщо береш – вона відкриває величезні перспективи».
І це не пафос. Це десятки моїх випускників, які вступили до престижних українських і європейських вишів, працюють у міжнародних компаніях, викладають, досліджують, творять.
Незмінним залишається й оте внутрішнє: «Німецька така важка…» – але за ним завжди крок уперед. Завжди перемога. І саме тому я вірю: німецька – це мова сильних особистостей і вчитель поруч має бути не менш сильним, щоби провести учня крізь сумніви, падіння, граматику до впевненого „Ich kann das!“
НІМЕЦЬКА – мова СИЛЬНИХ особистостей
Ви створили освітній простір навколо себе: клуб, проєкти, методичну спільноту. У Вашому досвіді – не лише викладання, а й менторство, супервізія, участь в Erasmus-проєктах. Що, на Вашу думку, є серцем успішної освітньої екосистеми?
Серце – це вчитель, який сам не перестає вчитися. Якщо викладач розвивається, ризикує, шукає, змінюється – тоді оживає все довкола: діти, проєкти, середовище.
А ще – щирість. Успішна екосистема – це не про кількість курсів, це про людські зв’язки, довіру й підтримку, коли діти йдуть не до предмету, а до людини, яка вміє надихати. Саме такий формат ми створили у Profi Club і тепер розвиваємо в рамках Deutsch Live.
Яку філософію Ви закладаєте в «Deutsch Live – Мова, що об’єднує»? Як Ви формуєте довіру та мотивацію в учнів, котрі бояться говорити іноземною мовою?
«Deutsch Live» – це не про правильність, це про справжність. Ми створюємо простір, де німецька – не для оцінки, а для себе: щоб розповісти історію, висловити думку, пожартувати.
Мій принцип – «Мовчати німецькою не можна», і я завжди ставлю кому після слова «не можна». Довіра формується тоді, коли ти кажеш: «Я також помилялась. І це нормально». Учні це відчувають і починають говорити – іноді спершу пошепки, а потім упевнено й голосно.
Що БІЛЬШЕ зростає учитель, то більше РОСТУТЬ його УЧНІ
У Вас є і державний педагогічний бекграунд, і сучасна онлайн-присутність з Instagram, курсами – Ви поєднуєте традиційне викладання з новітніми форматами. А якби Вам дали необмежені ресурси для розвитку мовної освіти в Україні – з чого б Ви почали?
З реабілітації поняття «мова як ресурс». Не як тест і страх, а як двері, що їх можна відчинити – до університетів, програм, самореалізації. Створила б мовні кластери в регіонах: студії, центри, клуби, коворкінги, де дитина може не просто «вивчати», а жити мовою.
І, звісно, я б інвестувала в самих учителів – у їхню свободу, повагу, креатив, можливість їздити за кордон, мати голос у своїй системі. Бо якщо горять очі в учителя – починають світитись і очі в дітей.
