Єлизавето, Ваша музична історія розпочалася з колективу «Нотка», ПК «Мистецький» в Україні. А зараз Ви співаєте чотирма мовами. Як роздвоєння на дві батьківщини вплинуло на Ваші пісні й відчуття себе як артистки? Чи змінюється Ваша особистість залежно від мови, якою Ви пишете і співаєте?

Мені здається, завжди складно визначитися, коли є декілька варіантів. І тут неважливо, мова це чи професія, хобі чи навіть одяг… Коли я співала у дитячому гурті, мені було все одно, якою мовою, і я не усвідомлювала цих нюансів. А коли почала писати власні пісні, в мене згодом з’явилося розуміння, що для тієї чи іншої мелодії чи інструменталу так само знаходиться й мова, якою краще звучатиме пісня. Це не означає, що неможливо написати одну й ту саму пісню або навіть різні під один інструментал різними мовами. Просто є той варіант, у якому найяскравіше розкриються почуття, звучання й сама гармонія тексту, музики й тембру виконавця. 

Зараз мені легше, але декілька років тому, коли я сідала за написання пісні, я крутила в голові мелодії і годинами думала: якою ж я мовою хочу заспівати й написати цю пісню. Але поступово зрозуміла, що все працює набагато простіше. Завдяки практиці, досвіду, натхненню, вмінню дослухатися до своїх почуттів і не боятися ділитись у мене виходить набагато легше створити пісню, навіть коли є розфокус через різноманіття мов. 

Те, що я з дитинства живу на дві країни, я вважаю величезним бонусом не тільки для мого музичного бачення й смаку, а й для мого світогляду та світосприйняття в цілому.